Калина
На нашу землю хто
тільки не нападав. Ординці лихі, турки, німці. Усіх не перелічити. Ось і
налетіли якось турки. А сталося те на Київській землі. Розлетілась тоді чутка,
що головного їхнього предводителя поранено отруйною стрілою, а отрута в ній
смертельна. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку винагороду, яку загадаєш.
Понаїхало тих лікарів, знахарів та шептунів видимо-невидимо, але ніхто
вилікувати не міг. Отоді й прийшла в табір, де жив воєначальник, одна дівчина.
Хоч одежа на ній була убога, та дівчина така красива, що неможливо було перед
її красою встояти. Коса дівоча аж до землі сягала, а з лиця хоч воду пий.
Доповіли воєначальникові про красну дівицю, і він звелів пропустити її. Увійшла
вона в його шатро. Не вклонилася, а гордо стала. Усі прихвосні аж ойкнули. Як
то так — повелителю землі не вклонилася! Занесли над головою мечі, та
воєначальник підніс руку, щось по-своєму наказав, і настала тиша. Прихвосні
похилили свої голови перед повелителем. Тільки дівчина стояла гордовито. Через
тлумача-перекладача запитав воєначальник:
— Скажи,
страннице, чому мені не вклонилася? Я завоював півсвіту, мені царі вклоняються,
а ти ні.
— Ти мені повинен
вклонитися, бо прийшов у мій дім, на рідну мою землю. Тебе і вас усіх я не
боюся. Ти повинен через два дні вмерти, а дорожче життя нічого немає на цім
світі. І ти це знаєш. Твоє життя в моїх руках. Ніхто тебе не врятує, крім мене.
Це я тобі кажу, Палагея… Воєначальник зблід.
— Кажи,
страннице, чим ти доведеш своє пророцтво? А не доведеш — відрубають тобі
голову.
— Приснився мені
сон, коли я рвала цикуту, що отрутою славиться вона. Сіла відпочити, задрімала
й побачила вві сні орла. То орел не простий. Носами схожі ви обоє. Він палив
міста і села, а людей гнав у рабство до своєї держави. І так йому щастило
триста сім днів, а на триста дев’ятім він помре, бо стріла отруєна цикутою —
злим зіллям. Вирахуй, завойовнику, свої походи і всі дні твоєї слави. Тоді й
дізнаєшся, чи правда мені наснилася…
І покликав він
своїх кращих учених, і стали вони лічити. День у день зійшлося!
— Так що ти від
мене хочеш, страннице?
— Перш вклонись
мені до самої землі святої, а за одно нехай вклоняться і твої прихвосні. Упав
грізний завойовник перед Палагеєю, і всі за ним вклонилися до самої землі.
— А тепер
слухай,— суворо сказала Палагея.— Життя я тобі верну. Відпусти всіх полонених в
оселі їхні. їм орати, сіяти, дітей ростити треба. Відпусти всіх, а там їх
тисячі в муках помирають. І покинь мою землю з військом своїм. І напиши своєю
кров’ю, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ. Тоді я віддам твоє життя.
— Зроблю, як ти
кажеш, страннице, не прийду більше на землю твою і твоїх людей відпущу. Тільки
й ти мусиш за це дати мені грамоту твою, що підеш зі мною.
— На все піду за
свій народ!.
— Кажуть люди, що
рвала вона одне зілля. Зветься воно кипарисним молочаєм. Його в нас багато
росте. Заварювала чай і туди вичавлювала молочко з того молочая. Тому воно, те
зілля, й називається молочаєм— молочко з чаєм. Так і вигнала з тіла отруту.
Завойовник одужав і покинув нашу землю.
http://rosluna.ucoz.ua/publ/legendi_ta_mifi_pro_roslini/27
http://rosluna.ucoz.ua/publ/legendi_ta_mifi_pro_roslini/27
Комментариев нет:
Отправить комментарий